- Колюнь, зробиш мені кави? - Марина сонно мружить очі й не хоче вилазити з-під ковдри.
- Звісно, мила.
Щоденний ритуал: Коля встає хвилин на десять раніше, щоб зварити каву на двох. І щоразу - ну добре, майже щоразу - вона питає, чи він це зробить. Але за дев’ять років подружнього життя ця її звичка питати про очевидне зовсім не набридла обом.
- Машунька, сніданок готовий.
Восьмирічна донечка - мамина розрада - чалапає на кухню.
Вони разом виходять з дому. Марина заводить донечку в школу (па-па, моя хороша, вдалого дня тобі), а далі - пішки на роботу. Вона працює графічним дизайнером. І не просто дизайнером, а провідним. Найближчим часом цілком може стати заступником директора рекламної агенції, принаймні Ірина Михайлівна їй на це вже прозоро натякала.
Марина встигає все. На роботі цінять, удома чисто й прибрано, донечка - краща учениця в класі. Втім, може, і не встигала б, якби не Коля. Вона за ним - мов за стіною. Надійний, вірний, чесний, добрий і трохи смішний. Дарма що чиновник. Марина завжди вважала держслужбовців занудами, поки не познайомилася з Колею.
На обід Марина ходить ось уже третій рік в одне і те ж кафе. Там смачно і не надто дорого. Після обіду зазвичай назад в офіс, але не сьогодні. Відпросилася в Ірини Михайлівни, зробивши макет на вихідних, зустрітися з подружкою, яка буде в місті лише день, проїздом.
...Вуличне радіо на зупинці біля будинку Колі й Марини передає останні новини. Коля встигає почути, повертаючи під тінь каштанів: «...тіло молодої жінки знайшли неподалік кафе, де вона обідала. Колеги кажуть, що покійна...» Те ж саме говорили на «Ефір FM» у тролейбусі. Вбивцю шукають. Але навряд чи знайдуть, гадає Коля. Він невисокої думки про поліцію.
Вдома Колю зустрічає Маша.
- Тату, а де мамуся? - питає вона. - Я з обіду не можу їй додзвонитися.
- Зараз я спробую.
Коля розблоковує телефон і натискає на «Кохана». «Абонент недоступний. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше або напишіть повідомлення».