Українська версія тексту нижче.
Friends, I’m back.
All through February I’ve been trying to write a piece about how this month can feel especially heavy for Ukrainians. So many dates that matter to us. Some of them are warm. Like Ukrainian Language Day. Although when you think about how many times our language was targeted for destruction, and by what methods, on that day you almost want to stay silent, out of respect for those who, despite often mortal danger, kept speaking it, writing in it, staging plays in it.
Today is February 22. If you step away from the current calendar and from the awareness that it is now 2026, then two days ago Russia’s war against Ukraine began. At that time, I was a history teacher in a small city in the east of the country, now occupied. I clearly remember drinking tea with a colleague after classes, unable to believe the news.
You might want to correct me and say it was February 24. But no. Russia’s war against Ukraine began on February 20, 2014, with the occupation of Crimea. Visible. Armed.
If you have heard the version that Crimea was taken without a single shot, you were lied to. My friend was serving in Sevastopol then and saying goodbye to his wife, who lived in Alchevsk, when their unit came under Russian fire.
And if you have the courage to look honestly at history, you will see how systematically Russia prepared for this.
I want to leave you with a documentary by my colleague Yevheniia Motorevska, head of the War Crimes Investigations Unit at the Kyiv Independent. It is a film about how the war began and about the fact that Russia has never become a democracy or a peaceful state.
Друзі, повертаюся до вас.
Весь лютий я намагалася написати текст про те, як у цьому місяці українцям може бути по-особливому складно: дуже багато пам’ятних і важливих для нас дат. Деякі приємні, як-от День української мови. Хоча, якщо порахувати, скільки разів її намагалися знищити і якими методами, то в цей день хочеться мовчати, щоб поважати пам’ять тих, хто, попри всі виклики, часто смертельні, продовжував нею говорити, писати, ставити театральні вистави тощо.
Сьогодні 22 лютого. Якщо відірватися від чинного календаря і усвідомлення того, що ми зараз у 2026 році, то два дні тому почалася війна Росії проти України. Я тоді була вчителькою історії в невеликому, нині окупованому місті на сході країни. Ясно пам’ятаю, як ми пили чай з колегою після уроків і не могли повірити новинам. Можливо, ви захочете мене поправити, що це було 24 лютого. Але ні, війна Росії проти України почалася 20 лютого 2014 року з окупації Криму. Видимо та зі зброєю.
Якщо ви чули версію про те, що Крим росіяни захопили без жодного пострілу, то вас обманули. Мій друг тоді служив у Севастополі і прощався з дружиною, яка жила в Алчевську, тому їхню частину розстрілювали росіяни.
Але якщо мати сміливість подивитися чесно в історію, то ви побачите, як системно росіяни готувалися до цього.
Хочу залишити для вас документальну роботу моєї колеги Євгенії Моторевської, керівниці відділу розслідувань воєнних злочинів у Kyiv Independent. Це фільм про те, як почалася війна і про те, що Росія ніколи не ставала демократичною і мирною країною.