Фото з відкритих джерел
Що таке руни, яке їх походження, в яких мовах вони використовувалися, що таке футарки та футорки, як скандинави застосовували руни у магічній практиці і для чого існували рунічні поеми — розбираємося у великій статті про руни.
Що таке руни?
Насамперед руни — це букви. Найчастіше ми зустрічаємо руни Старшого Футарка — це алфавіт прагерманської або протогерманської мови. Тобто мови, яка дала початок германським мовам.
Втім, поняття «руна» було б помилково співвідносити виключно з поняттям «знак», Слово «руна», коли ми його зустрічаємо в старовинних текстах, нерідко тлумачилась перекладачами не як просто літера, а «таємниця», «приховане знання» і навіть «грамота» у широкому сенсі.
Наприклад, відому фразу «Рун не повинен різати той, хто в них не тямить» з «Саги про Еґіля», можна перекласти як «... той, хто не навчений грамоти». Або ще в одному перекладі «…крім тих, хто їх добре тлумачить». Тобто, коли у старовинних текстах стверджується, що знатні люди знали руни, ймовірно, малося на увазі, в першу чергу, що вони були навчені грамоти.
Хоча більшість рунічних каменів (тобто каменів з рунічними написами) знаходяться у скандинавських країнах, деякі знайдено і за їх межами. Березанський рунічний камінь — варязький рунічний камінь XI століття в Україні, на чорноморському острові Березань (Миколаївська область). Фото — Вікі
Ще один цікавий аспект можливого перекладу слова «руна» ми знаходимо у «Промовах Високого» (Hávamál). Порада «З чоловіком гідним мирно розмовляй» буквально записана як «говори радісними рунами».
Отже, руна в старовинних текстах — далеко не завжди означає саме окремий знак — це може бути фраза, таємний зміст, що завгодно. Проте руни — насамперед алфавіт.
Етимологія слова «руна» і походження рун
Сама етимологія слова «руна» неоднозначна. Є припущення, що воно походить від дієслова rauner — шепотіти.
Ймовірним часом появи давньогерманської писемності вважають I ст. н.е., коли існував гіпотетичний прагерманік або протогерманік — прамова, яка дала початок усім германським мовам. Вважається, що до цього часу племена мали усну мову.
Проте ситуація з походженням рун теж неясна. За різними версіями, вони:
беруть початок від фінікійського алфавіту (походження від староіталійського письма наразі основна теорія);
беруть початок від давньогрецької абетки (це була популярна теорія в ХІХ столітті, але пізніше втратила свою популярність через розбіжність в датах);
пов’язані з германськими найманцями, які служили в Римі (тобто з латинським алфавітом);
спочатку були неалфавітними знаками, які використовувалися, наприклад, жерцями, а пізніше були пристосовані під писемність;
беруть початок від давнього івриту;
беруть початок від писемності етрусків.
Що таке футарки та футорки
Футарк — назва алфавіту за першими його 6 літерами. Деякі рунічні алфавіти називають футорками, тому що літера а там змінюється на о.
Старший футарк
Старший футарк, який пов’язують зі вже згаданою протогерманською мовою, складався з 24 літер: три атта по 8 літер. Вважається, що кожна літера мала свою назву, які реконструюються на основі назв літер пізніших алфавітів. Назви були вибрані за принципом акрофонії — коли перша назва букви починається з самої літери.
У VI-VII ст. н.е. відбувається Велике переселення народів і на базі прагерманської мови з'являються 3 мовні гілки:
західна (Англосаксонський Футорк, а також Давньоверхньонімецька мова),
північна або скандинавська (Молодший Футарк),
східна гілка (тупикова, але дала початок готській, вандальській, герульській та іншим мертвим мовам).
Англосаксонський футорк
Англосаксонські руни, також відомі як futhorc (іноді пишуться як fuþorc), являють собою алфавіт, що складається з 28 (Англо-фризький Futhorc, V-ІХ століття), а пізніше 33 символів (Англосаксонський Futhorc, VIII-ХІІ століття). Географічно цей футорк пов’язують з таким регіоном як Фризія (наразі північ Нідерландів та північно-західна частина Німеччини), звідки алфавіт поширився у Британію. Вже на початку нового тисячоліття активно замінювався латинськими літерами.
Молодший футарк
У Молодшому Футарку, на відміну від Старшого, було не 24, а всього 16 рун. Він був поширений у скандинавських країнах приблизно з VIII-ІХ століття. Найпоширенішими його різновидами були руни з довгими гілками або довговетвисті (данські) і короткими гілками або коротковетвисті (шведські та норвезькі). Через таку невелику кількість літер виникають певні складнощі, бо одна буква може позначати 4 фонеми. Це призводить до появи пунктирних рун (з діакритичними знаками, які, наприклад, могли пояснювати, треба промовляти літеру дзвінко або глухо), а за ними й Середньовічного Футорка (Medieval runes).
Діакритичні знаки пунктирного футарку. Зображення - Вікі
Ближче до кінця ХІ століття рунічний алфавіт зустрів конкуренцію з боку латинського алфавіту, проте руни продовжували використовуватися для письма протягом Середньовіччя. А якщо говорити про Далекарлійські руни (Dalecarlian runes), то аж до ХХ століття. Жителі шведської провінції Даларна виявилися впертими прибічниками традицій :)
Накреслення рун тісто пов'язане з тим, що їх спочатку все ж таки різали на різних носіях (наприклад, камені, дереві або металі), тобто їм належало бути загостреними, кутастими, адже так було простіше робити написи. Але пізніші футарки і футорки стають круглішими, м'якшими, з'являється більше плавних ліній. Це пов'язано, зокрема, зі зміною основних носіїв для письма, наприклад, більш ширшим використанням паперу.
Використання рун в магії
Відомості про використання рун у магічних цілях ми в основному отримуємо з ісландських джерел, а також Едд, зокрема «Промов Високого», де Одін розповідає, як він отримав руни (через принесення себе в жертву самому собі, Одін провисів 9 днів на Іґґдрасилі), «Подорож Брунгільд в Гель» (Helreið Brynhildar), сагах про Ґреттіра і Еґіля тощо. Перераховуючи в «Промовах Високого» відомі йому заклинання, Одін, як припускають дослідники, має на увазі не конкретні знаки, а фрази-заклинання.
Взагалі магія скандинавів — це магія слова, магія заклинання. Дуже дискусійна тема — це використання давньогерманськими племенами в магії окремих рун.
Нечисленні свідчення з саг, які наводяться за приклад, суперечливі та неоднозначні. Наприклад, фраза-погроза Скірніра (помічника та друга Фрейра) зі Старшої Едди вирізати на палиці руни: «Руни я ріжу — “турc” і ще три: хіть, божевілля та занепокоєння» непроста для тлумачення. Дослідники досі сходяться в запеклих боях за пошуки правильного трактування цього уривка. Чи це були саме літери? Чи інші символи? Чи фрази?
Рідкісне використання одиничних рун у магічних цілях було пов'язане, схоже, з їхніми назвами. Візьмемо, наприклад, ᚺ — Гаґалаз, що перекладається як «град». Цікаво, що якщо перевернути її на бік, то вона схожа на дощ, що падає на землю. На урні з вандальського поховання 3 ст. н.е. є зображення з безліччю Хагалаз, що вважають проханням до дощу-граду про врожайний рік. На Везерській кістці (4-5 ст. н.е.) є напис: «Нехай військо відступить болем і градом ᚺ побите», де ᚺ — метафора для знищення ворогів, і загалом напис заклинального характеру.
Проте до наших часів збереглося чимало прикладів магічного використання рун у вигляді заклинань — на брактеатах, зброї та рунних каменях. Заклинання зазвичай дуже заплутані і містять безліч шифровок. Річ у тім, що сила заклинання, у розумінні древніх, безпосередньо залежала від його хитромудрості (наскільки важко його зрозуміти). Тому в часи вікінгів широко використовуються скорочення, сакральні слова і різні методи тайнопису — наприклад, руни, що збивають з пантелику, або villu-runir.
Ґрумпанский брактеат, VI ст. н.е. Дослідники припускають, що написання літер футарку колом мало захисну функцію
Характерна особливість давньоскандинавських заклинань — римованість, наявність алітерації та кеннінґів, тобто метафор. Найдавніші заклинання, що дійшли до нас, вельми прозорі — грамоту тоді знали не всі, і сенсу сильно приховувати послання не було. Водночас вони складні й витончені за своєю структурою. Віршоване заклинання мало чітко витриману ритміку, будувалося за безліччю правил — загалом, скласти таке міг не кожен.
Але з часом вони стають більш заплутаними. Крім villu-runir використовуються записи без пробілів, задом наперед, скорочення, а також з'являються банд-руни. Bandrunir — в'язані руни, прості лігатури, щоб ускладнити прочитання тексту або, припустімо, заощадити місце на якомусь носії. Що характерно, популярності банд-руни набувають уже в той час, коли їх частіше пишуть на папері, а не ріжуть на камені (бо, як вже зазначалося вище, чим складніша руна за накресленням, тим важче її вирізати).
Один з найвідоміших ґальдраставів — аґісхьяльм або «шолом жаху»
Також з'являються цілі зв'язки рун — bondin і limingar, різноманітні монограми, вузли, в'язанки... Так в Ісландії, наприклад, з'являються ґальдрастави (Galdrastafir) — графічне зображення цілих магічних формул — слів чи навіть заклинань. Поступово скальдична поезія поступається місцем т. зв. графічній магії, куди також щедро домішується ще західна ритуалістика.
Магічні практики з використанням рун зазнають змін у ХХ столітті. На це вплинув Арманічний футарк, винайдений австрійським містиком Гвідо фон Лістом, а також неоязичницькі течії, зокрема північне неоязичництво — асатру. Остаточно закріплюється практика приписування сакрального значення кожній окремій руні.
Рунічні поеми
Рунічні поеми — це пізні середньовічні тексти, які складаються з перерахування кеннінґів до кожної руни — тобто метафор. Призначення рунічних поем дискусійне: дослідники припускають, що поеми могли бути збірником загадок, навчальним посібником (вірші допомагали запам’ятовувати руни та їх порядок) або поетичною вправою. Кеннінґи до кожної руни тісно пов’язані з її назвою. А ще, як вважають дослідники, рунічні поеми, можливо, були каталогом важливої культурної інформації, впорядкованої таким чином.
Буквально сприймати тексти не рекомендується, щоб зрозуміти, про що йдеться, треба звикнути до скандинавської поезії.
Наприклад, в описі руни Феху можна зустріти фразу «шлях риби могильної». Тут треба знати, що могильна риба це дракон, а шлях дракона встелений золотом... Тобто руну пов'язують із багатством, але ось так ось метафорично.
Важливе значення рунічних поем полягає в тому, що навіть через століття вони можуть заглибити читача у контексти, які існували довкола імен рун у Середньовіччі.