— Казав тобі, це марна справа, Ґрімніре! — пробасив рудочолий здоровань, скинув смолоскип ледь не до стелі.
Тут Сіф уже не витримала, вискочила з укриття і кинулася до трійці.
— Батечко!
Чоловіки разом озирнулися та витріщилися на неї очманіло. Звісно ж, вона виглядала старшою, та все ж не змінилася до невпізнання! Сігурд сунув смолоскип братові, а сам широко розвів руки й підкосив до Сіф. Одним махом згріб її в міцний оберемок і відірвав від підлоги. Вона охопила його шию, схлипнула на широкому плечі.
— Тату! Татко! — усе не вгавала, поливаючи міцну шию сльозами.
— Рідна моя! Доню, — бурмотів Сігурд, горнучи Сіф до грудей. Тоді став цілувати сколошкану маківку та бліді щоки. — Це ти… Це ти!
Ярл підвів очі й прошепотів молитву, дяку Одіну та асам, тоді ще раз поцілував її чоло, нарешті опустив на ноги. Схилився так, щоб рівень їхніх очей співпав.
— Сіф, чому пішла без попередження? Я думав, що посивію, коли прокинувся і не знайшов тебе!
— Пробач, тату. Я мала поїхати, — Сіф витерла сльози й глипнула на Урура, що якраз вийшов із затінку та став поряд. — Ульфхільд мені все розповіла і я мусила спробувати…
— Я знаю про пророцтво, доню, — Сігурд зашипів, охопив її обличчя шерсткими долонями та ще раз поцілував щоку. — Але ти могла все пояснити сама. Я б не зупиняв тебе. Допоміг у дорогу зібратися. Може, поїхали б разом.
Сігурд рвучко пригорнув її до грудей, пестячи руде волосся.
— Пробач, татку… — схлипнула Сіф, ковтаючи сльози й шмарки. — Мені так соромно. Я думала, що чиню правильно.
— Це не твоя провина, доню. То все Ульфхільд! Сказала, що відіслала тебе до духів. Бурсу їй в печінку! — прогарчав ярл. — Ніколи мене не любила стара відьма. А ти, Уруре, наглядаєш за донечкою?
«Звісно, Сігурде ярде, як і домовлялися».
Сігурд миттю завмер, а тоді розреготався.
— То ти направду чарівний? Розмовляти вмієш. Чи ти, пане, дух який?
«Не дух, але духів знаю і зможу Сіф захистити», — запевнив Урур, витримавши пильний погляд ярлових очей. Сігурд усміхнувся і поплескав авроха по білих рогах.
— От же малі пустуни! Нас з батьком до сліз довели! — Сіф тим часом потрапила в обійми Грімніра. Дядько так само підхопив її на руки та згріб в оберемок. — Який же радий, що знайшлася, дитино. Сестра твоя так побивалася, так просилася тебе їхати шукати!
— Ілів хвилювалася? — здивувалася Сіф.
— Звісно, малятко! Вона в ліс утікла за тобою. Та ми з Лінгом повернули були, то тепер з Ульфхільд до пари Борре береже.
Сестра пішла за нею в ліс? Це заледве вкладалося в голові.
— Ніколи б не подумала, що Ілів здатна на щось настільки небезпечне, — Сіф приголомшено зітхнула. Ілів, що сварила за найменший неслух. Завжди така правильна та чепурна. Що казилася щораз як Сіф поверталася після тренувань з Бо вимазаною в багнюці.
— Любить вас із братом сильно, а любов вона штука така… Якщо любиш когось по-справжньому, ладен і на край світів податися, аби побачитися.
— Ярлине, оце так несподівана зустріч, — зніяковів Лінг, обвів її швидким позирком. — Ви так подорослішали… Уже не дитина, а справжня юна горобина! Як так сталося боюся запитати?
— Це довга історія, — усміхнулася крізь сльози, витираючи червоні очі. — Дуже цікава, але я розповім якось іншим разом.
— Домовилися, — Лінг схопив її руку, схилився та поцілував долоню. — Буде мені нова пісня.
— То що ти робиш в Тун, доню? — Сігурд лагідно витер її щоки широкою долонею. — Гадав, ти помандрувала до Серця світів.
— Я хотіла попередити дядька Ольґерта про напад альвів. Але вони з тіточкою ніби вже знали. Гуннхільд попросила мене зостатися та дочекатися конунга. Татку, тут щось лихе відбувається. Я боюся, що дядько Ольґерт у змові з альвами.
— Чув, брате? — Сігурд насупився та переглянувся з Грімніром. Дядько загарчав і смикнув русу бороду. З порізаним оком він виглядав наче Одін, і серце Сіф стис щемкий біль. Не сподобалося їй таке порівняння, ще й після того, як вона примудрилася розлютити самого Гарма.
— Ви щось знаєте? Так? — вона переводила погляд з батька на дядька.
— Знати поки не знаємо, але підозри маємо, — відповів Грімнір, всівся на сходинку та задумливо прикипів очима до стіни, спостерігаючи за шаленим танком тіней, що тікали від жовтої плями світла. — Мали приїхати зі старшим братом порадитися, як дітей порятувати, але поки їхали, багато чого почули. Селища усі, що минали, як і Борре, Дикі Лови відвідали, а Тун оминули. І моровиці, виявляється, тут не було. У Авалдснес конунг з дружиною зліг від альвшот, а в Тун усі здорові. Виходить, збрехав нам Ольґерт.
— Таки збрехав, а вікінг сказав правду, — похмуро кивнув Сігурд. — Прийшли порт перевірити за його напуттям, вирішили з цього дивакуватого човна почати.
— Це корабель тролів, — підказала Сіф, уже цілком заспокоєна, радісна, що побачила батька. — Урур перевірив. Тут везли садовину.
— То нічого підозрілого? Он як, — Грімнір смикнув бороду, набурмосився. — Може дарма того вікінга послухали? Га, Сігурде?
— Однаково в Тун щось діється, — заперечив ярл Борре. — Просто не там ми дивимося.
— Тут неподалік є зачинена шопа, майстерня, її Сколль знайшов. Там щось дивне зберігають. Щось, що кров'ю та смертю пахне, — пригадала слова крихітки ніссе.
— Чув, брате, — Сігурд глипнув на ярла Скарра. — Не дарма виходить прийшли. Ходімо перевіримо ту майстерню.
Разом спустилися на пірс та пішли крізь ніч. Сіф гадала, що вона запам'ятала дорогу, однак у темряві все виглядало інакшим. Вони минули генделик, стіни якого аж здригалися від гулу голосів. Тоді темну та спорожнілу будівлю митниці. Лише тричі звернувши не в той бік, Сіф нарешті відшукала стежку до закритої шопи.
— Тут замок, — попередила дядька, що рвучко смикнув двері.
«Ти знаєш, як це відчинити, — підбадьорив Урур, витримавши її розгублений погляд. — Ми це вчили».
Коли Грімнір полишив двері у спокої, Сіф дістала глончик та вуглинку. Висунувши кінчик язика, зосередилася, малюючи кола та палички. Стави давалися ще важкувато. Вони значно складніші за бандруни, адже доводилося запам'ятовувати кожну дрібну детальку. Нарешті закінчивши, показала малюнок Урурові. Дочекалася схвального кивка, притиснула малюнок до ручки. Замок одразу дзвякнув, двері з тихим скрипом прочинилися.
— То ярлиня Сіф вміє чарувати! — здивувався Лінг. — Я гадав, лише Ілів вчилася у вельви.
— Я теж так гадав, — Сігурд глянув на авроха, насупивши руді брови. Урур витримав осудливий погляд.
Першим у майстерню зайшов Грімнір, посвітив смолоскипом, глянув у сутінки єдиним оком. За ним заскочив Лінг, а третім Сігурд.
— Батько засмутився, — прошепотіла Сіф розгублено, глянувши на вимазані сажею руки. Радість від вдалого чаклунства раптово вщухла. Хотілося, щоб рідні приймали її такою, якою вона є, та розуміли її потреби. Раділи разом з нею її успіхам, а не цуралися.
«Дай йому час звикнути, — порадив Урур, тицьнувся носом у її долоню, потерся підборіддям о зап'ясток. — Ти гарно впоралась, люба».
— Що ви стовбичите ззовні? — гукнув Грімнір. — Ану йдіть сюди, погляньте!
Сіф переступила поріг і завертіла головою. Приміщення від дверей до дверей було заставлене великими возами. Всі без коліс, всі застелені брудним ганчір'ям чи соломою. Поміж возами стояли бокаті діжки.
— Що за сажа дивна, — пробурмотів Грімнір, розглядаючи вміст діжки. Понюхав, тоді розтер між пальцями, на смак спробував і став плюватися. Затим сунув руку в діжку по самий лікоть. — Сама погань, нічого всередині.
Урур заглянув у діжку, занепокоєно повів носом і чхнув.
«Обережно, воно легкозаймисте», — попередив, а зустрівши ошелешений погляд Лінга, пояснив: «Може загорітися».
Грімнір глипнув на авроха з-під лоба, витер руку о ганчір'я та забурмотів під носа: «Streð mik…». Сіф заглянула в найближчий возик, відгорнула ряднину. У світлі єдиного смолоскипа блиснули широкі мідні колоди, складені пірамідкою. Вона спробувала здогадатися, що це таке. Потяглася, хотіла торкнутися, та Урур, що тримався позаду, зупинив, мотнувши великою головою та посунувши її руку вбік. Сам він схилився до пірамідки й посапав повітря чорним носом.
— Молотом Тора! Це що таке? — Сігурд дістав мідну колоду та повертів у руці. — Що за бевзя?
«Зброя», — відповів Урур, зустрівся поглядом із ярлом.
— Отже, мразота! То він усе ж готує конунугу свято, — Грімнір роздратовано посмикав бороду. Став ходити від возика до возика й смикати ганчір'я. — Тут цього добра на ціле військо вистачить!
— Важкенька. А як вона працює? — Лінг витягнув колоду перед собою, тримаючи обома руками. Він так напружився, що прогнувся у колінах, а на чолі виступив піт.
«Це сифонофор — трубчастий мідний смок, заряджений рідким вогнем. Це така пальна суміш із нафти, селітри, сірки. — упіймавши розгублений погляд, аврох хитнув головою. — Хоча ці назви вам нічого не скажуть, знайте, що така суміш може спалювати будинки та кораблі».
Лінгу вони, можливо, нічого не говорили, а от Сіф приголомшено заціпеніла. Вона зрозуміла слова Нордана. Знала, що таке нафта, що таке сірка і як їх видобувають. Хоча не мала такого розуміти. Не могла розуміти! Отже, знання Елена нікуди не ділися після перетину брами, те, що він встиг передати їй, тепер сидить десь у її голові та чекає нагоди.
— То мій брат складує зброю. Ще й таку, що може добряче лиха заподіяти.
«Альвгейму, як і решті світів, заборонено мати зброю для нападу та зберігати її».
— А в Мідґарді не заборонено, — здогадався Сігурд, ще раз повертів мідну трубу й поклав до решти у візок, поправив ганчір’я.
«Мідґард ізольований від решти світів. Він огороджений, тому не складає небезпеки. Принаймні так вважають аси. Мури побудували саме для того, щоб уникнути нової війни між світами та щоб ізолювати Мідґард».
— Схоже, аси сильно не догледіли. — Сігурд задумливо почесав бороду, окинув ряди возиків довгим поглядом. — Маю підозру, що тут цих твоїх труб вистачить спалити не одне князівство.
— Мідґардом помчить валькірія,
Звитягу воїнам несе, як вітер,
В славу богів, що бенкетують на небі,
Мідгард – бо їхні володіння, і людей обитель. — Грімнір люто блиснув на скальда загарчав і той миттю заціпив рота.
— Можеш якось богів попередити чи розпитати? Ти ж у нас потаємець який? Світи перетинати вмієш? Щось лихе задумав Ольґерт, і боюся, що біда прийде не лише до нас, якщо його не спинити.
«Можу, але спершу потрібно з’ясувати, хто постачає зброю в Тун, навіщо та як її завозять. Щоб говорити з асами, потрібно зібрати докази змови, самих підозр та здогадок недостатньо». — Урур смикнувся, хитнув головою вбік. Ганчір’я в дальньому кутку зарухалося. Раптом виросло аж до стелі й, видавши протяжний хрип, повернулося до них. То був драугр! Здоровезний і жилавий. З-під сухої та майже прозорої шкіри випирали покручені жили та вени. Зморшкувате обличчя спотворювала лють, очі блищали злобою. Важко гупаючи, драугр кинувся на них, рухаючись надзвичайно прудко як для такого одоробла.
«Сігурде, пильнуй!»
Драугр налетів на ярла, замахнувся, велика сокира блиснула над рудою чуприною. Сігурд ледь встиг відскочити. Лінг скрикнув і жахнувся до стіни. Грімнір заревів та кинувся на драугра. Мертвяк з легкістю уникав кожного його удару.
— Скітр!* Та щоб тебе тролі взяли! — гаркнув Грімнір сприкрено, укотре махнувши сокирою, марно намагаючись зарубати драугра. — Та постій же ти на місці!
— Дядечку, обережно! — Сіф схлипнула, коли пазуриста лапа мертвяка пролетіла над Грімніровою шиєю. Пірнула рукою в торбинку, схопила сопілку й помчала до драугра. Кнехтів дарунок перекинувся на чорний меч, спалахнув блакитним сяйвом. Побачивши його, драугр байдуже відвернувся від Грімніра і зосередив всю увагу на Сіф. Дядько нарешті примудрився всадити сокиру в жилаве тіло, але мертвяк навіть не поворухнувся. Лютий погляд був прикутий до чорного меча. Він вишкірив гострі ікла та посунув до Сіф. Замахнувся сокирою. Удар був такий потужний, що її відкинуло до візка. Гострий біль прошив зап’ясток, і Сіф схлипнула, впустивши меч. Десь праворуч закричав батько, ліворуч загорланив Грімнір, позаду заскімлив Лінг. Драугр замахнувся вдруге. Сіф не встигла підняти меч, не встигла відхилитися. Перед нею виник Урур, загородивши її від удару. Білі роги перехопили криве лезо. Чорне хутро авроха закурилося, стало сторчма від невидимого вітру, тіло охопило блакитне полум'я. Драугр закляк, розгублено витріщаючись на авроха. Затим махнув пазуристою лапою, лишивши на довгій шиї глибокі подряпини. Але Урур не зважав на біль. Гойднувши головою, відкинув драугра геть від Сіф.
— Уруре, ти як? — налякано скочила та схопилась за чорний бік. Побачивши глибокі рани, у неї всередині все похололо. Раптом забула, як рухатися та що робити. Тим часом Грімнір застрибнув на шию драугра, здавивши ліктем так, що жива людина давно б задихнулася, та драугр лише захрипів, люто вертячи очиськами, замахав лапами.
«Сіф, ховайся! — наказав Урур, блиснувши на неї смарагдовими очима, тоді вчепився іклами в комір і відтягнув у куток. — Не лізь у цю бійку».
Він не перекинувся на Нордана, не став Хресліром, просто виріс утричі, дочекався, коли Грімнір відскочить, і, опустивши голову до землі, помчав на драугра. Гострі як леза роги врізалися в жилаве тіло. Кров чорною юшкою захлюпотіла з глибоких ран. Драугр опустив потворну голову й вражено вп’явся в авроха. Упираючись ратицями, той повільно відтіснив його до стіни. Блакитне полум'я, що плескалося довкола Урура, охопило мерця, перетворюючись на червоний вогонь. Драугр захрипів, застукотів іклами, намарно намагаючись відтягти від себе величезного авроха. За кілька хвилин його могутнє тіло обвуглилося. Драугр нарешті завмер з роззявленою щелепою та виряченими очима, вп’явся в порожнечу. Ще хвилина — і на місці велетня лишилися чорні недопалки. Урур витягнув скривавлені роги й похитуючись, відступив, стрімко зменшуючись у розмірах.
